Шістдесятництво Ліни Костенко
•
Ліна
Костенко була однією із плеяди молодих
українських поетів, що виступили на рубежі 50-60-х років ХХ ст.
•
Період
"шістдесятників" започаткував
новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове,
авангардне, але, як і завше, безжалісне та максимально критичне по
відношенню до влади і тогочасного
режиму.
Це був моральний, етичний спротив блискучої когорти
талановитих особистостей тоталітарному режимові. У середовищі шістдесятництва
панувала висока культурна і моральна атмосфера, чутливість до нових ідей. Воно
протистояло як офіційній тоталітарній ідеології, так і примітивізмові. Воно
об'єднувало людей різних поглядів і національностей, які, однак, ніколи не
оголошували один одного ворогами, тому що в той час усім однаково потрібна була
свобода, а майбутня демократична українська державність уявлялася ймовірним
ґарантом такої свободи. Епоха старанно культивованої безликої маси і тотального
страху поволі відступала – відроджувалась Особистість. "Ти знаєш, що ти – людина?" – спитав Василь Симоненко ще на початку 60-х. Була однією
з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на
межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській
літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і
завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка
«Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню
творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української
поезії. На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали
критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за
сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».8 квітня1963 р. на ідеологічній нараді секретарЦК КПУ з ідеологіїА.
Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом
неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору.
А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих
поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому
покоління шістдесятників.1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний
інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.У ці роки вірші Л. Костенко
публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в
Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти
арештівукраїнської інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові.
Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем
звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з
пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на
протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не
вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.Травень 1966 — у Спілці письменників України,
де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію
Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва і Б. Гориня.1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в
газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л.
Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретаремЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після
відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки»,
а 1979-го, за
спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний
роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього
поетеса 1987 року
була удостоєна Державної премії УРСР імені
Т. Г. Шевченка.Перу Л. Костенко також належать збірки поезій
«Неповторність» (1980)
і «Сад нетанучих скульптур»
(1987), збірка
віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).Самобутня творчість Л. Костенко, митця непростої
долі, безкомпромісного й сміливого, ліричного й громадянськи активного,
характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і
ліро-епічних творів, творчими пошуками в царині форми вірша, строфічної будови.Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській
літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим
експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи
"провокативний" стиль життя. Ліна Костенко є видатноюпостаттю
українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому
запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників,
здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову од спокус
облаштувати своє життя ціною поступок. Загальне визнання видатної поетеси вона
здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української
поезії і відкинути гірші. Цими гіршими я вважаю велемовність,
сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним
"словником" символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти
елементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні,
послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під
вплив патріотично витлумаченої мілизни, стереотипність мислення. Ліні Костенко
вдалося щасливо уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість
багатьох українських поетів, прозаїків, навіть критиків.